Этот ресурс изначально я планировал только под себя, что бы иметь под рукой нужную информацию. Но если он будет полезен еще кому то, я абсолютно не против поделиться всем что имею. Много из того, что вы здесь найдете, взято с разных форумов. Но на форумах информации бывает очень много,  и  чтобы отыскать нужное сообщение, уходит достаточно много времени. Поэтому я страюсь собирать нужное и создавать мини справочники.

Кража или потеря документов - как вернуться домой

От кражи или потери документов за границей никто не застрахован.
Что нужно знать, и главное сделать, чтобы предотвратить неприятности или свести к минимуму потерю финансовых и нервных средств, в случае обнаружения отсутствия паспорта, документов на автомобиль, платежных карт и т.п.
Как гласит народная истина - предупрежден, значит вооружен.      

Итак, что очень желательно иметь с собой при пересечении границы:
1. Бумажные копии всех своих документов(загранпаспорт + текущая виза, украинский паспорт, техпаспорт, права, страховка).
2. Сканкопии в электронном ( на флешке, в ноутбуке/нетбуке).
3. Фотографии, формата как на паспорт, для всех включая детей. 
4. Запасной ключ от автомобиля( хранить в одной из сумок которая не остается в автомобиле).
5. Данные по платежным картам( номер карты, CVV код, телефон для блокировки карт).

Также в качестве совета предлагаю:
- наличные деньги и банковские карты держать в разных местах;
- можно стереть CVV-код с карты (предварительно его запомнив или записав, как пин-код);
- при себе носить флешку c копиями документов. Как вариант можно хранить на флешке фотоаппарата;
- права и техпаспорт никогда не оставлять в машине;

- контактные данные по консульским отделам, которые приходят на мобильный телефон при пересечении границ, переписать в еще одно место(телефон также может быть потерян или украден).    

Предлагаю очень хорошую статью на данную тему:


Крадіжка за кордоном: як повернутись додому без документів
02.01.2011
Мар'яна П'єцух

Перед поїздкою відскануйте копію свого українського і закордонного паспорта. Скопіювати візу теж не зашкодить. Збережіть всі копії у своїй електронній пошті. Адже до неї можна отримати доступ з будь-якого кінця світу.

Збираючись у закордонні відпустки, намагаємося вмістити чим більше речей у наплічники та валізи. Адже мало що може статися і краще взяти додаткові речі, ніж потім мати зайвий клопіт.

Але якось після відвідин на новорічні свята Барселони - виявила, що більшість з нас забуває чи просто не знає про найважливіше - потурбуватися про своє право на повернення.

Втратити паспорт за кордоном мають шанси не лише розсіяні туристи чи любителі бідних країн з високим рівнем злочинності. Навпаки - вибираючи для подорожі розвинуті країни - ризикуємо ще більше.

Бо часто начувшись про високий рівень життя і західну культуру, втрачаємо пильність, надіючись на виховання, доброчесність і забезпеченість місцевих жителів. А також всюдисущих стражів порядку, які потурбуються про ваш безпечний і спокійний відпочинок.

Але хто вперше потрапляв у Париж, Рим чи Барселону, тобто до столиць славної культурними традиціями Старої Європи - напевно, швидко відчув контраст між описаними романтичними оповідками в путівниках і реальністю гамірного туристичного центру з відповідними побічними ефектами.

До речі, за даними сайту TripAdvisor (http://www.tripadvisor.com/), десятку туристичних міст з найчастішими випадками кишенькових крадіжок складають виключно європейські міста.

Результати за 2009 рік, місця в рейтингу крадіжок, починаючи з першого: Барселона, Рим, Париж, Мадрид, Афіни, Прага, Коста Брава (Іспанія), Лісабон, Тенеріфе (Іспанія), Лондон. Всі рекорди побила Іспанії, чотири міста в десятці.

Головне правило - ніколи не втрачати пильність

Так, путівники обіцяли масу естетичного задоволення і максимум гостинності від Барселони - столиці Каталонії. До поїздки багато прочитала, що Каталонія - це не Іспанія... Так кажуть місцеві мешканці, вважаючи себе більш культурно просунутими і "європейськішими" за решту іспанців. До прикладу, традиційну для Іспанії кориду вважають варварством.

Однак приїхавши на Новий рік до Барселони, відчула невеликий шок. Вже потрапивши на головну вулицю міста - Рамбла - міцно охопила свій наплічник у порятунку речей від потенційної втрати.

Натовп туристів змішується з натовпом підозрілого вигляду осіб, частина з яких на кожному кроці чіплялися чи то з бажанням щось продати, чи ще щось запропонувати (виглядало, що легкі наркотики).

На цій же вулиці, спустившись у підземний перехід, вийти з нього вже було важко - хтось зверху почав кидатися скляними пляшками вниз.

Пояснивши це своєрідністю новорічних гулянь каталонців, поспішили шукати затишніше місце, завернувши на одну з численних бічних вуличок Рамбли. Вибрали якийсь невдалий варіант - пройшовши туристичні прилавки, потрапили в ледве освітлений вузенький квартал, де просто на наших очах десь з десяток неєвропейського вигляду осіб обшукували наплічник якогось чоловіка. Наша присутність їх не збентежила.

А ще дуже вразив запах вузеньких історичних вулиць. Запах, властивий для громадських туалетів. Знову згадувалися "дифірамби" у путівниках і не вірилося своїм очам та носу. Час від часу наштовхувалися на чоловіків, які справляли свої потреби прямо на стіни древніх будинків Барселони. Правда, на ранок запах був відсутній, вичищає вулиці спеціальна миюча техніка на колесах.

Зрозумівши, що затишку в самому серці Барселони знайти не вдасться, пройшли ще півгодини і натрапили на спокійний і затишний сквер. До скверу треба було спуститися з дороги сходами вниз. Лавки стояли впритул до схилу (тобто за нами фактично була 2-3-метрова стіна, над якою дорога). Навпроти старий костел. У сквері - ні душі.

Нарешті можна розслабитися. Нарешті з обіймів випустила наплічник і поклала поруч на лавку. Минала друга година новорічної ночі...

Навпроти костелу і зліва від нашої лавки на постаменті стояв пам'ятник якомусь католицькому священнослужителю. Постамент довкола був обсаджений кущами. А ще яскраво підсвічувався.

У спокійні атмосфері обговорювали враження від новорічного міста. Почали жартувати. В якусь мить згадалася звичка каталонців (корінних чи приїжджих - невідомо) справляти потреби просто неба на будинки. Глянувши на пам'ятник священика, зіронізували: "Цікаво, а на пам'ятники вони теж це роблять?".

Не минуло і п'яти хвилин, як звідкись у сквері взялася пара - молода жінка і чоловік (років до 35). Вони, тримаючись за руки, впевнено наближалися до нас. На вигляд ми явно не були схожі на місцевих мешканців, проте це не зупинило пару і вони, підійшовши ближче, швидко і з посмішкою до нас заговорили місцевою мовою.

На диво, не розуміючи жодного слова іспанською, чомусь ми одразу зрозуміли, що вони хочуть. Допомогли жарти п'ятихвилинної давності. Молодий чоловік питав, чи не будемо ми проти, якщо його дівчина справить свої потреби під пам'ятником. Ми посміхнулися і сказали "Ок".

Дівчина "сховалась" у кущах, чоловік пішов слідом за нею і потім десь зник. Ми, шоковані каталонськими традиціями, поглядали в бік кущів, звідки визирала голова дівчини.

Не більше хвилини тривало наше так зване спілкування з парочкою, але тільки дівчина почала заправляти штани, ми повернулися в інший бік і виявили, що мого наплічника, що стояв впритул до нас на лавці, немає...

Поки нас у такий спосіб розважала парочка, хтось третій поцупив речі. Тільки хто? Жодної душі більше не було - ні справа, ні зліва. А над нами стіна. Вже потім ми в поліції вималювали єдину можливу версію (ну, хіба що наплічник крізь землю провалився). Поки відвертали нашу увагу, зверху хтось за допомогою палиці з крючком якось дуже тихо підняв невеликий рюкзак.

У перші секунди згадалося, що в наплічнику всі мої гроші (не хотілося залишати їх в хостелі), новісінький нет-бук, інша дрібна техніка і... паспорт!

Ми кинулися за дівчиною. Те, що вона і її хлопець якось були пов'язані з крадіжкою, було зрозуміло. Адже її партнер одразу після нашої розмови зник. Наздогнавши дівчину, взяли її за руку. Вона була чи то нетвереза чи то під дією психотропної речовини.

Заспокоювали себе думкою, що спіймали співучасника чи принаймні свідка і зможемо найти крадія. Дівчина ж напевно має контакти третьої особи чи точно - контакти свого хлопця. В крайньому випаду, у поліції передивляться останні дзвінки в її мобільному телефоні.

Тримаючи дівчину за руку, яка не розуміла жодного слова англійською, почали шукати поліцейський відділок. "Арештантка" вела себе доволі спокійно.

Нарешті за хвилин двадцять знайшли відділок. Постукали в двері, вийшов черговий, пояснив, що вони не працюють і найближчий звідси працюючий відділок ще з 20-30 хвилин ходу. Аргументи, що у нас в руках злодійка - не подіяли.

За скеруванням чергового, вернулися на гамірну Рамблу. Тут побачили скупчення поліцаїв. Підходимо, пояснюємо ситуацію, що в руках у нас злодій (ну, щоб якусь оперативну реакцію отримати).

Люди у формі теж скерували нас у відділок. Самі поліцаї були зайняті іншим - вони стояли поруч з натовпом народу, який оточив лежачу дівчину з закривавленою головою. Очевидно, їй таки потрапила скляна пляшка в голову, від якої ми втекли двома годинами раніше.

Доходячи ближче до відділку, дівчина раптом почала пручатися і голосно обурюватися. Ми вперто вели її далі. Побачивши перед собою відділок, вкотре з'явилася надія - ось тут мені допоможуть і я отримаю свої речі назад.

Але тільки зайшовши всередину, завмерли. Вражали довгі черги до віконечок, де приймали заяви постраждалих. І це серед ночі. Серед людей суцільний гамір. Особливо запам'яталися три дівчини у коктейльних сукнях - одна чорношкіра, друга з арабським типом обличчя, третя - європейським. Перша ридала, друга її заспокоювала, третя нервово оглядалась по сторонах.

Підходимо до одного з поліцаїв і пояснюємо, що у нас в руках співучасниця злочину - щоб нас прийняли поза чергою. Її кудись відвели, нас провели вглиб відділку, посадили в якомусь кабінеті і сказали чекати англомовного перекладача.

Загалом в відділку провели три години. Перекладач довго не з'являвся, потім прийшов дуже заспаний, далі його кілька разів викликали на підмогу до інших заявників. Потім в кабінеті перестав працювати комп'ютер, де записували наші покази.

Загалом висновок допиту був такий: ваша біда - це крапля в морі, грабують тут масово. Шансів знайти ваш наплічник фактично немає. Паспорт - тим паче. Ніхто тут не підкидує, як в Україні, документи.

Але більше вразило інше - нас фактично змусили відмовитися від обвинувачень щодо спійманої дівчини. Пояснивши, що у нас немає доказів, що підходила вона зі своїм хлопцем, тобто бойфрендом. І якщо завтра на суд вона приведе свого справжнього бойфренда, то проблеми вже будуть у нас - за неправдиві свідчення і затримання невинної людини. Бо права людини в Іспанії понад усе - пояснювали в поліції.

Нам видали довідку про факт крадіжки з детальним описом вкрадених речей і порадили звернутися в українське консульство для вироблення тимчасово документу на повернення (своєрідний замінник паспорта).

Головні висновки з першої частини розповіді: ніколи не носити цінні речі і гроші в сумках чи наплічниках - лише при собі у внутрішніх кишенях.

Також краще частину грошей для перестраховування таки залишити в готелі - краще звісно в сейфі. І головне - ніколи не втрачати пильність.

До речі, ще один поширений метод крадіжок. Крім традиційної, що сталась з нами - хтось відволікає, інший грабує. На туриста з шприца чи ще з чогось хляпають якоюсь рідиною, поки той намагається витертися, в його сумці проводять детальний обшук.

Як побороти консульство і які документи треба на повернення на Батьківщину

Відправляючись у подорож, бажано запастися номерами телефонів і адресою найближчого українського диппредставництва. Ми понадіялись на свого мобільного оператора, який при перетині кордону у роумінгу присилає смс з контактами консульств країни перебування.

Однак у випадку з Барселоною, телефони виявилися не дійсними. В хостелі на рецепції нам допомогли дістати актуальні телефони. Але першого січня, що слід було очікувати, там ніхто не брав слухавку. Було вирішено наступного дня їхати туди самим.

Нам взагалі пощастило, що в Барселоні виявилося українське диппредставництво. Значно важче туристам, яким доводиться долати по кількасот метрів і переривати свій відпочинок.

Вранці у віддаленому від туристичного центру районі на одній з висоток на першому поверсі побачили український прапор. На душі дещо відлягло. Тут мене зрозуміють, поспівчувають і допоможуть - хотілося так думати.

Мої надії відразу "вбив" напис на дверях - з 31 грудня до 8 січня з нагоди новорічно-різдвяних свят консульство не працює. Але це ж сам розпал туристичного сезону, коли приток туристів сюди збільшується і будь-коли може знадобитися допомога своєї країни.

Дзвінок у двері, ще один. Не відступаємо. За хвилину двері відчинив якийсь чоловік. Він ще раз повідомив, що консульство не працює. Почали ледь не благати про поміч, пояснюючи ситуацію з втратою документів. Адже літак у нас назад 6 січня, а віза дійсна до 8-го і ми не можемо чекати поки запрацює консульство.

Після третього прохання - чоловік пообіцяв спробувати когось покликати і зачинив перед нами двері. Тобто хтось всередині таки був - попри те, що консульство нібито не працювало. Знову з'явилась надія.

Двері відчинила жінка віком 40-45 років. Всередину теж не впустила. Під час усієї розмови ми стояли на вулиці, вона зсередини, притримуючи рукою і ногою двері.

Ми знову почули про непрацююче консульство, при цьому в не надто привітній формі. Принаймні, ноток співчуття нашій біді від неї не відчувалося.

Коли жінка зрозуміла, що просто так ми не підемо, повідомила - для початку діставайте звідки хочете копію українського паспорта. Мовляв, без неї з вами тут розмовляти ніхто не буде. По-перше, звідки вона взагалі знає, що ми громадяни України, а не якісь аферисти (те, що ми розмовляли українською мовою, якось її не переконувало).

По-друге, так чи інакше для вироблення документу на повернення потрібна ця копія, тому нема нам сенсу її тут затримувати, якщо документів при собі немає.

Жінка не надто бажала далі вести розмову. Очевидно, треба було представити якийсь вагоміший аргумент для її зацікавлення. Можливо, спробувати вирішити питання традиційним для України способом. Але замість цього з кишені я витягла посвідчення з журналістською акредитацією у Верховну Раду. Це єдиний документ, який у мене був, і який, на диво, залишився ще з України у мене в кишені.

Жінка дещо змінила тон, але повідомила, що це посвідчення для неї не аргумент, що я громадянка України. Запитали - якщо не вдасться отримати копію українського паспорта для вироблення тимчасового посвідчення, чи можна замість неї копію закордонного паспорта? На що почули категоричне ні. Далі діалог виглядав приблизно так:

"А якщо я ніяк не зможу дістати копію, який ще вихід?". - "Ну, в крайньому випадку відправимо запит в українське МВС. Але відповіді можна чекати до двох тижнів". - "Проте я не можу тут сидіти два тижні, у мене всі ж гроші вкрали". - "Ну, це ваші проблеми, у вас є родичі, дзвоніть їм, хай пересилають вам гроші і за вас вирішують ваші проблеми, вас же ніхто сюди не змушував їхати".

Далі нам розповіли, що крім копії паспорта, треба оригінал довідки з поліції, дві фотокартки, 8 євро на бланк посвідчення і... прямий квиток "Барселона-Київ" від Міжнародних авіаліній України. Інші прямі рейси, на той час, не літали.

Ми пояснили, що у нас вже є квитки (ми повертатися літаком до Польщі), а далі залізницею. На що нам відповіли - без авіаквитка документ на повернення не дадуть! Мовляв, прямий квиток - це гарантія, що нас впустять з тимчасовим документом на літак (хоча впустять чи не впустять і як ми будемо вибиратися, це вже не турбота консульства).

Жінка переконувала, що ніхто нас не впустить у літак, якщо ми летітимемо транзитом. І що також не випустять нас потім з Польщі до України з таким посвідченням.

Це все виглядало на якесь незрозуміле лобіювання МАУ. Як потім вдалося дізнатися на сайті МЗС, у вимогах щодо вироблення посвідчення на повернення про квиток взагалі нічого не йдеться.

Зрештою за 15 хвилин нашої розмови чи то благань жінка повідомила, що якщо оперативно дістанемо документи, то можемо прийти в консульство. Бо якраз завтра приїде консул чи то віце-консул, оскільки ще одного журналіста обікрали на згаданій вище гамірній Рамблі і йому будуть робити посвідку на повернення. Якщо до завтра документів не буде - приходьте 9-го січня.

Копію українського паспорта так і не вдалося дістати. В офісі в Україні через свята нікого не було, щоб залізти в архіви відділу кадрів. Вдалося отримати копію закордонного паспорта, а також копію візи.

Далі пішли в офіс МАУ. Квиток до Києва виявився близько 450 євро... При тому, наші квитки в два боки (з Польщі і назад) коштували 200 євро на особу. Вирішили обійтися в МАУ лише квитанцією про броню.

Фотографії зробили у звичайній фото-будці. Довідка з поліції вже була.

Наступного дня знову відправилися у консульство. Вже очікуючи найгіршого - що з таким пакетом документів нам дадуть відмову.

Поки сиділи під консульством (консул чи віце-консул запізнювався), переговорили з чоловіком, що відчиняв нам двері вчора. Той якраз вийшов на перекур. Він пояснив, чому з нами розмовляли таким тоном.

Мовляв, українські заробітчани, які працюють в Іспанії нелегально, і хочуть повернутися вже додому, нерідко вигадують історію про викрадений паспорт, йдуть в поліцію, отримують довідку, а потім просять консульство видати їм документ на повернення. Для нас це був ще один аргумент на користь того, що ймовірно тут питання вирішуються "традиційним для України способом".

"Але навіщо нам було пробиватися у консульство на свята, якби ми були нелегалами, спокійно б собі прийшли після 8-го січня?". Чоловік лише знизав плечима у відповідь.

Прийшов консул. Нас нарешті впустили всередину. З панічним передчуттям, заповнивши видану нам анкету, віддали документи. І на диво, їх прийняли, хоча вони не відповідали вимогам учорашньої жінки. Сприйняли це як третій аргумент щодо традиційного способу вирішення питань у консульстві.

Треба було ще заплатити 8 євро. Дали 10 євро, нам повідомили, що здачі не буде. Принципово пішли розмінювати у магазині і повернулися з монетами. Після вчорашнього сервісу "на чай" не хотілося залишати ні цента.

Ура, ми вдома!

У літак до Польщі нас, попри запевнення у консульстві, пустили. На реєстрації, правда, зробили копію тимчасового замінника паспорта і спитали, як ми повертатимемося з Польщі в Україну.

Польсько-український кордон теж минув спокійно. Можливо, допомогла прес-карта, можливо, збережена копія візи. Або хороший настрій митників, оскільки це було українське Різдво і роботи на безлюдній митниці фактично не було. Митники скопіювали всі мої документи і побажали щасливої дороги.

Висновок: перед поїздкою відскануйте копію свого українського і закордонного паспорта. Скопіювати візу теж не зашкодить. Збережіть всі копії у своїй електронній пошті. Адже до неї можна отримати доступ з будь-якого кінця світу.

Але не забувайте, в першу чергу, про пункт перший - про пильність. Бо все таки краще "десятою дорогою" обходити українські консульства.
За матеріалами видання
"Українська правда. Життя"


Кроме статьи  выше, есть еще реальные рассказы людей, которые попали в такие не приятные ситуации, и с которыми также полезно ознакомиться:
Не теряйте документы за бугром - форум autoua.net

Комментариев нет:

Отправка комментария

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...